Одного разу в країні, що зараз вже не існує, 12-тирічного хлопчика запитала матуся: "Чи хотів би ти стати моряком". Слід зазначити, що в тій країні це була одна з найромантичних, поважних та жаданих професій, тому відповідь хлопчика була очевидною. І першим кроком до капітанського містка для багатьох хлопчиків були клуби юних моряків. Існував такий заклад і в тодішньому Дніпродзержинську. Туди ми з матусею і вирушили. Почалося нове життя. 
Це були дивовижні п'ять років. За цей час багато чого змінилося і в країні, і в моєму житті. Трансформувалися погляди, окреслювались життєві цілі. Прийшло розуміння того, що не важливо, чим ти будеш займатись у дорослому житті. Головне, що ти будеш це робити краще інших. Мудрий директор тодішньої Флотилії юних моряків і річковиків Смішко Сергій Миколайович розгледів мій потенціал, повірив в мене і змусив це зробити і мене. Почав з найнижчої сходинки. Працював і навчався одночасно, опинившись по іншу сторону навчальної парти.
Розуміння того, що не можна працювати з дітьми, не полюбивши їх, прийшло після першого уроку. Дитина не може бути гарною чи поганою, слухняною або ні. Вона відзеркалює свого педагога, бо намагається будь-що бути схожим на його. Якщо педагог справжній. 
Змінювалися посади, випускались у доросле життя вихованці. В кожного з них намагався вкладати не тільки профільні знання, а й розуміння дорослого світу, його місце в ньому. Моряками стали деякі. Інші просто справжніми людьми. Сподіваюсь на це.
Після 20 років роботи обставини склалися таким чином, що треба було обирати: очолити свій заклад, що за стільки років став рідним, або шукати іншій шлях. Вагань не було - був серйозний аналіз власних знань, сил, підтримка колективу, родини та керівництва. Вже три роки працюю директором. Кредо моєї керівної діяльності - директор мусить знати і уміти все. Принаймні те, що вимагає від колективу. Тому навчаюсь постійно: і в колег, і в батьків, і в дітей.
Немає коментарів:
Дописати коментар